можно я просто тебя обниму? ^____^
Где-то нашлись такие стихи... в чужих дневниках
***
Помада с губ на чужих губах,Сухих и жестких. Такая пошлость...
Я стала путаться в именах Двух сотен женщин и бредить прошлым.
На всем вокруг и на всех вокруг Твой запах-вкус сигарет и кофе.
И даже кошки чего-то ждут, Сидят у двери. Никто не спросит,
Который час и который день Мы вместе прожили, а точнее
Мы вместе выжили. Уши стен Завяли, слушая, как умею
Послать подальше я всех и вся. А для начала, как мисс О'Хара,
Тебя, родная. Опять тебя. Забыть, забыть... Забывать устала.
Куда уехать? В какой из стран Я стану прежней? Волчицей вою...
В душе живет это чувство-дрянь, Что все другие зовут любовью.
***
любить за что-то - это слишком просто,
а ты попробуй полюбить за все....
за то, что я бываю несерьезной,
что по ночам смотрю в окно....
порой бываю дерзкой и несносной
за каждый жест мой и за каждый взгляд...
за то, что задаю тебе вопросы,
которых ты хотела б избежать...
за то, что иногда я не скрываю слезы,
за то, что не хочу тебя терять......
***
Ти дивилась в мої безнадійно-закохані очі,
Ти хотіла кохати мене та нажаль не змогла.
Ти казала «Мине» і слова твої стали пророчі,
Хоч кохання моє ти в собі довгий час берегла.
Ти не знала мене, ти лиш знала кохання до себе.
Ти боялась кохання, чекала, а час не чекав.
Твої очі були голубіші за втомлене небо,
Стали кольору ночі, хоч світ тої зміни не знав.
Ти втікала у світ, де давно все знайоме до болю.
Та чи в ньому тебе хтось чекав і кохав так як я?
Розбиваючи страх, сміючись, проклинаючи долю,
І молившись лише за твоє невблаганне ім’я.
Ти не знала нажаль, що сама своє пекло створила,
І шукала крізь сни порятунку, але не в мені
Я ж рятую тебе і гублю неіснуючі крила,
Але мрії твої вже горять на жертовнім вогні.
Ти дивилась в мої безнадійно-закохані очі,
Я обпікшись тобою без сили благаю «Спинись!».
Ти казала «Мине» і слова твої стали пророчі,
Ти кохання моє розіп’яла безжально колись.
(c) Марта Кохань
***
Помада с губ на чужих губах,Сухих и жестких. Такая пошлость...
Я стала путаться в именах Двух сотен женщин и бредить прошлым.
На всем вокруг и на всех вокруг Твой запах-вкус сигарет и кофе.
И даже кошки чего-то ждут, Сидят у двери. Никто не спросит,
Который час и который день Мы вместе прожили, а точнее
Мы вместе выжили. Уши стен Завяли, слушая, как умею
Послать подальше я всех и вся. А для начала, как мисс О'Хара,
Тебя, родная. Опять тебя. Забыть, забыть... Забывать устала.
Куда уехать? В какой из стран Я стану прежней? Волчицей вою...
В душе живет это чувство-дрянь, Что все другие зовут любовью.
***
любить за что-то - это слишком просто,
а ты попробуй полюбить за все....
за то, что я бываю несерьезной,
что по ночам смотрю в окно....
порой бываю дерзкой и несносной
за каждый жест мой и за каждый взгляд...
за то, что задаю тебе вопросы,
которых ты хотела б избежать...
за то, что иногда я не скрываю слезы,
за то, что не хочу тебя терять......
***
Ти дивилась в мої безнадійно-закохані очі,
Ти хотіла кохати мене та нажаль не змогла.
Ти казала «Мине» і слова твої стали пророчі,
Хоч кохання моє ти в собі довгий час берегла.
Ти не знала мене, ти лиш знала кохання до себе.
Ти боялась кохання, чекала, а час не чекав.
Твої очі були голубіші за втомлене небо,
Стали кольору ночі, хоч світ тої зміни не знав.
Ти втікала у світ, де давно все знайоме до болю.
Та чи в ньому тебе хтось чекав і кохав так як я?
Розбиваючи страх, сміючись, проклинаючи долю,
І молившись лише за твоє невблаганне ім’я.
Ти не знала нажаль, що сама своє пекло створила,
І шукала крізь сни порятунку, але не в мені
Я ж рятую тебе і гублю неіснуючі крила,
Але мрії твої вже горять на жертовнім вогні.
Ти дивилась в мої безнадійно-закохані очі,
Я обпікшись тобою без сили благаю «Спинись!».
Ти казала «Мине» і слова твої стали пророчі,
Ти кохання моє розіп’яла безжально колись.
(c) Марта Кохань